Це не діагноз і не вирок

Деякі внутрішні переконання настільки звичні, що людина навіть не помічає їх.
Вони не звучать вголос.
Але саме через них ми приймаємо рішення, будуємо стосунки й ставимося до себе.
Одне з таких переконань —

«Я не маю права забирати чужий дорогоцінний час».
Можливо, ця думка давно живе всередині Вас

Вона може не звучати саме такими словами.

Але саме через неї Ви:

  • довго не наважуєтеся написати повідомлення;
  • кілька разів переписуєте текст перед тим, як відправити;
  • вибачаєтеся навіть тоді, коли нічого поганого не зробили;
  • боїтеся поставити запитання;
  • відкладаєте прохання про допомогу;
  • думаєте, що своїми словами лише відволікаєте інших.
З часом це стає звичним способом жити.

І людина вже думає:

«Я просто така скромна.»

Хоча дуже часто справа зовсім не в характері.

Як це впливає на життя?Через це переконання людина нерідко:

✓ залишається зі своїми труднощами наодинці;
✓ мовчить, коли потребує підтримки;
✓ терпить більше, ніж могла б;
✓ відчуває самотність навіть поруч із людьми;
✓ вважає свої потреби менш важливими за чужі;
✓ поступово перестає звертатися по допомогу взагалі.

Запитайте себе

Чи знайомі Вам думки:

«Не буду відволікати.»
«У людини свої справи.»
«Не хочу бути нав'язливою.»
«Мені незручно просити.»
«Обійдуся сама.»
«Мої проблеми не настільки важливі.»

Якщо хоча б кілька із цих фраз Вам відгукнулися, можливо, справа не у ввічливості.

Можливо, багато років Вашим життям керує переконання:

«Я не маю права забирати чужий дорогоцінний час».

Це можна почати змінюватиУсвідомлення — лише перший крок.
Я підготувала практику, яка допоможе чесно побачити, звідки могла народитися ця думка і як вона впливає на Ваше життя.
Перейти до практики усвідомлення
Made on
Tilda